Лизинговые операции коммерченских банков

Розділ ІІ. Аналіз існуючої практики проведення лізингових операцій комерційними банками України.

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку проведення лізингових операцій комерційними банками в Україні.

Висновки.

Список літератури.

Сьогодні в Україні існує велика потреба у оновленні матеріальної бази та модернізації, розширенні основних фондів вітчизняних підприємств. У зв ’ язку з цим набуває особливого значення пошук методів, що сприяли б цьому процесові. Одним з найбільш ефективних таких методів в Україні може стати лізинг, зокрема банковський.

Пояснюється це тим, що на сьогодні саме банки є найбільш реальними господарюючими суб ’ єктами, обсяг кредитних ресурсів яких дозволяв би здійснювати успішне проведення лізингових операцій. Крім того, для банку існує ряд переваг форми лізингового кредитування від звичайного, наприклад, зменшення ризиків по цих операціях, розширення клієнтури банку і т.д.

При активному втіленні в практику лізинг внаслідок властивих йому можливостей може стати потужним імпульсом технічного переозброєння виробництва та структурної перебудови української економіки.

Ефективність лізингових угод полягає у інтенсифікації інвестиційного процесу, покращенні фінансового стану підприємств-лізингоодержувачів, прискоренні розвитку малого та середнього бізнесу.

Таке зміцнення виробничої бази, у свою чергу, стало б додатковим джерелом прибутків банківської сфери, слугуючи базою для розширення цих операцій та формуючи позитивну практику співробітництва фінансово-кредитних установ і підприємств. Крім того, операції лізингу могли б стати важливим джерелом надходження коштів на підприємства-виробники об ’ єктів лізингу, що теж мало б позитивний вплив на розвиток економіки, формування доходів бюджету, покращення загальної соціально-економічної ситуації в країні.

Розділ І. Сутність лізингу, його види та функції. Банковській лізинг.

1. Сутність лізингу. Суб ’ єкти та об ’ єкти лізингу.

Причину існування лізингу коротко можна пояснити так: споживачі (підприємці) готові взяти основні засоби для здійснення свєї виробничої діяльності в оренду, бо не мають коштів на їх придбання і з певних причин не беруть кредиту, але це не влаштовує продавця. Саме тут і винакає потреба у лізингодавці, що купує ці основні засоби та здає їх у лізинг споживачеві.

Зпочатку треба відмітити, що сутність лізингу полягає у ряді складних відносин, що обумовлює існування у практиці декількох аспектів лізингу: фінансово-комерційного, правового та технічного. У більшості випадків під лізингом на практиці розуміють довгосторокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів та споруд виробничого призначення. Більш точно економічний сенс лізингу виражає його визначення як комплексу майнових відносин, що складаються у зв ’ язку з передачею майна у тимчасове користування. Цей комплекс, крім власне договору лізингу, включає й інші договори: купівлі-продажу, найму, страхування тощо.

За визначенням, що дається у законі України “Про лізинг”, лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Треба зазначити, що лізинг являє собою складне та багатогранне явище. У ньому поєднуються операції купівлі-продажу, оренди, кредита та інвестування. Надаючи на певний строк елементи основного капіталу, їх власник у певний термін отримує їх назад (як правило, у тій же натурально-речовій формі) із виплатою комісійних: тобто є наявними принципи строковості та повернення, а також платності. Тому лізинг відповідає кредитним відносинам.

Оскільки лізинг можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умовах строковості, повернення та платності, він є схожим на товарний кредит у виробничі фонди.

В той же час за формою лізинг зовні є схожим на комерційний кредит, але є й суттєві різниці: при комерційному кредитуванні одночасно з передачею товарів у тимчасове користування, передається і право власності на них; при лізингу ж право користування майном відокремлено від права володіння ним. Лізингоодержувач набуває лише права користування об ’ єктом лізингу, за що здійснює лізингові платежі лизиннгодавцю. По закінченню стору лізингу об ’ єкт залишається у власності лізингодавця. У ряді випадків у лізинговому договорі може бути передбаченим право лізингоодержувача на придбання об ’ єкту після закінчення дії строку договору, (з відповідним переходом права власності). Комерційний кредит надається у товарній, а погашається у грошовій формах. При лізингу кредит також надається у товарній формі, але лізингові платежі можуть мати не тільки грошовий, але й компенсаційний характер, коли платіж буде здійснюватись у формі поставок продукції чи зустрічному наданні послуг. Комерційний кредит має короткостроковий характер. Класичний лізинг (у світовій практиці) як правило, має довгострокову основу.

З іншого боку, за формою, оскільки позичальник та кредитор оперують з капіталом не у грошовій, а у виробничій формі, то лізинг зовні є схожим також на інвестиції.

Від оренди лізинг відрізняється наявністю не двох, а як мінімум трьох сторін в угоді (суб ’ єктів лізингу ми розглянемо нище); на відміну від оренди, при лізингу має місце інвестування власних чи запозичених коштів- тобто спеціальне придбання об ’ єкту для здачі його в лізинг; відповідальність перед лізингодавцем за виявлені недоліки об ’ єкту лізингу лізингоодержувач несе лише тоді, коли він сам приймав участь у виборі продавця (постачальника) цього об ’ єкту. Деякі види лізингу (передусім фінансовий), ще більше відрізняються від оренди.

Розглянемо суб ’ єктів та об ’ єктів лізингу. Згідно до закону України “Про лізинг”, об ’ єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, засоби телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Щодо суб ’ єктів лізингу, то у тому ж законі сказано, що ними можуть бути:

а)лізингодавець- суб ’ єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об ’ єкти лізингу за договором лізингу;

б)лізингоодержувач- суб ’ єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об ’ єкти лізингу за договором лізингу;

в)продавець лізингового майна- суб ’ єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) таабо продає власне майно, яке є об ’ єктом лізингу. ( Постачальник )

Лізингодавцем можуть виступати:

• установа банку, у статуті якого передбачений даний виж діяльності;
• фінансова лізингова компанія, створена спеціально для проведення лізингових операцій і основною функцією якої є оплата майна, тобто фінансування угоди;
• спеціалізована лізингова компанія, яка крім фінансування додатково бере на себе певний комплекс послуг нефінансового характеру;
• будь-яка фірма чи підприємство, для якої лізинг- не профілююча, але й не заборонена статутом діяльність і в якої є достатні фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

В залежності від конкретних умов кількість учасників угоди може збільшуватися чи скорочуватися. Крім перелічених трьох сторін у ряді випадків в угоді можуть приймати участь брокерські (посередницькі) фірми, трастові корпорації, фінансуючі установи та ін.

Склад учасників може скорочуватися, якщо постачальником та лізингодавцем виступає одна й та ж сама особа. У цьому випадку питаннями лізингу займаються філіальні лізингові компанії, що створюються виробниками для просування товарів на ринку, а також спеціальні підрозділи у складі підприємств-виробників.

2.Види, форми та функції лізингу.

При розгляді видів лізингу ми будемо виходити з таких класифікаційних ознак: склад учасників угоди; тип переданого до експлуатації обладнання; ступінь його окупності; умови амортизації; об ’ єм обслуговування; сектор ринку, де проводяться операції; відношення до податкових та амортизаційних пільг; характер лізингових платежів.

В залежності від складу учасників розрізняють: прямий лізинг , прия кому власник майна самостійно здає об ’ єкт у лізинг (двостороння угода); та непрямий лізинг , коли передача майна відбувається через посередника. У даному випадку може мати місце класична трьохстороння угода або при дуже складних угодах- багатостороння з числом учасників від 4 до 6-7.

Частинним випадком прямого лізингу можна вважати зворотній лізинг , коли власник майна передає право власності на нього майбутньому лізингодавцю на умовах купівлі-продажу, тобто продає, і одночасно вступає з ним у відносини у якості користувача цього майна. До цього виду лізингу звертаються передусім підприємства із складним фінансовим станом: коли вони потребують цього майна, але відчувають гостру потребу у фінансових ресурсах, вони можуть продати це майно лізинговій компанії та, уклавши лізинговий договір, продовжувати користуватися ним. Це не виключає можливості наступного викупу цього майна.

За типом майна виділяють лізинг нерухомості та лізинг рухомості (машинно- технічний лізинг).

За ступенем окупності майна виділяють: лізинг з повною окупністю , при якому впродовж строку дії одного договору відбувається повна виплата лізингодавцеві вартості майна, що здається в лізинг; та лізинг з неповною окупністю , коли впродовж строку дії одного договору окупається тільки частина вартості майна.

В залежності від умов амортизації розрізняють:

лізинг з повною амортизацією та відповідно з повною виплатою вартості об ’ єкта; лізинг з неповною амортизацією , що означає з частковою виплатою вартості.

У відповідності до наведених вище двох ознак класифікації, що нерозривно поєднані одна з одною, виділяють такі форми лізингу , як фінансовий та оперативний лізинг .

Фінансовий лізинг — представляє собою лізинг майна з повною виплатою його вартості і строком передачі майна у користування, що співпадає із строком його повної амортизації. За законом України “Про лізинг” фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об ’ єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об ’ єкту лізингу, визначеної в день угоди.

Оперативний лізинг — при ньому строк договору коротший за строк амортизації об ’ єкта лізингу; відбувається часткова виплата вартості орендованого майна, тобто лізингодавець відшкодовує тільки частину вартості обладнання і тому він вимушений передавати його у тимчасове користування декілька разів, як правило, різним користувачам. За законом України “Про лізинг” оперативний лізинг визначається як договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об ’ єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 60% вартості об ’ єкту лізингу, визначеної в день угоди.

При оперативному лізингу зростає ризик лізингодавця по відшкодуванню залишкової вартості об ’ єкта лізингу при відсутності попиту на нього.

За обсягом обслуговування переданого у лізинг майна виділяють:

чистий лізинг , якщо все обслуговування переданого майна бере на себе лізингоодержувач; лізинг з повним набором послуг , коли повне обслуговування майна бере на себе лізингодавець; лізинг з частковим набором послуг , коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції по обслуговуванню майна; мокрий лізинг — при якому технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування, навіть забазпечення робочою силою та інші операції виконуються лізингодавцем.

В залежності від сектору ринку, на якому проводяться лізингові операції, виділяють:

внутрішній лізинг — коли всі учасники угоди представляють одну країну; зовнішній (міжнародний) лізинг — до таких угод відносяться ті, де хоча б одна сторона належть іншій країні. Зовнішній лізинг у свою чергу поділяють на експортний та імпортний лізинг . При експортному лізингу закордонною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному- лізингодавець.

По відношенню до податкових та амортизаційних пільг виділяють:

фіктивний лізинг — коли угода носить спекулятивний характер і укладається лише задля отримання найбільшого прибутку шляхом отримання необгрунтованих податкових та амортизаційних пільг;

справжній лізинг — коли при укладанні угоди наведена вище мета не є основною та визначаючою.

За характером лізингових платежів виділяють: лізинг з грошовими виплатами — коли всі платеж відбкваються у грошовій формі; лізинг з компенсаційними платежами , коли платежі відбуваються у формі поставок продукції, виробленої на даному обладнанні, або у формі здійснення зустрічної послуги; лізинг із змішаними платежами — коли виплати відбуваються обома вищезгаданими способами.

Треба відмітити, що у законі України “Про лізинг” також дається визначення такого виду лізингу, як пайовий : це здійснення лізингу за участю суб ’ єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна. Цей вид лізингу застосовується у досить крупних та дорогих угодах, що охоплюють багато сторін. Для нього властивим є складне багатоканальне фінансування.

Лізинг виконує такі основні народногосподарські функції:

Фінансова функція лізингу- виражається у тому, що лізинг є формою вкладення коштів у основні фонди, і у сьогоднішніх умовах лізинг стає доповненням до традиційних джерел коштів (бюджетні, власні кошти підприємств, довгостороковий банківський кредит та ін.) для задоволення інвестиційних потреб підприємств. У сучасних умовах господарювання фінансовій функції належить у лізингу провідна роль. Підприємство-лізингоодержувач, звертаючись до лізингу за фінансовими мотивами, одержує можливість користуватися необхідним йому майном без єдиномоментної мобілізації для цього власних коштів чи кредиту банку. Тому лізинг може бути доброю альтернативою звичайній купівлі-продажу або залучення для цього позичених коштів.

Виробнича функція лізингу полягає у оперативному та гнучкому розв ’ язку лізингоодержувачем своїх виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не придбання машин та обладнання у власність. Він є найбільш ефективним при використанні дорогоцінної, з найбільшим ризиком морального старіння техніки. Лізинг є одним з найбільш прогресивних методів матеріально-технічного обладнання виробництва, що відкриває доступ виробникам до найбільш передової техніки та розв ’ язує проблему використання такої техніки поряд з швидким її моральним старінням. Крім того, лізинг дає можливість лізингоотримувачеві використовувати у своїй виробничій діяльності не тільки яке-небудь окреме обладнання, а цілі укомплектовані виробництва (наприклад, це можливе при “мокрому” лізингу).

Якщо значення фінансової та виробничої функції лізингу для вітчизняної економіки не викликає сумнівів, то його збутова функція поки що не може бути реалізованою до кінця, що обумовлюється загальним падінням рівня виробництва та розбалансованістю ринку технічної продукції. Збутова функція лізингу має значення лише тоді, коли до нього вдаються задля розширення кола споживачів та завоювання нових ринків збуту.

3. Банковський лізинг.

Розвиток лізингу у нашій країні стикається з проблемою пошуку значних за обсягом та стабільних джерел коштів для здійснення лізингових опервацій. Аналіз стану вітчизняного підприємництва дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні найбільш реальними господарюючими суб ’ єктами, що мають тимчасово вільні кошти або мають доступ до таких, є банківські установи, що обумовлює доцільність їх включення до здійснення лізингових операцій.

Як уже зазначалося, суб ’ єктом лізингу може виступати банк. Його участь може бути як безпосередня, так і опосередкована.

До опосередкованих форм участі у лізингових угодах відносяться такі:

• створення власної дочірньої лізингової компанії;
• створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб ’ єктами господарювання спільних лізингових компаній;
• кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторінгове).

За кордоном для здійснення своїх операцій лізингові компанії переважно використовують запозичені кошти. Таке використання лізинговими компаніями для успішних дій запозичених коштів свідчить про тісний взаємозв ’ язок банківського кредиту та лізингу; по суті відбувається трансформація однієї форм кредита в іншу.

Кредитні відносини банків та лізингових компаній можуть будуватися по-різному. Банки надають гарантовані кредити, які видаються окремо по кожній операції окремо після вивчення платоспроможності клієнта; та негарантовані кредити, які представляють собою звичайні банківські кредити компаніїї, як і будь-якому позичальнику.

Але разом з тим використання лізинговою компанією кредитів у значних розмірах робить її надто залежною від цього джерела. Ефективність діяльності фірми залежить тоді від можливості отримання банківського кредиту, коливань позичкового проценту та інших факторів, пов ’ язаних з банківською політикою. Іншою серйозною проблемою вітчизняних лізингових компаній є те, що сьогодні основною формою кредиту комерційних банків є короткострокові, а договор лізингу, як правило, має довгостроковий характер. Ці обставини вимушують лізингову фірму при заключенні лізингової угоди прораховувати всі її параметри з метою узгодження суми лізингових платежів із здійсненими затратами на залучення коштів, а також для забезпечення належного рівня ліквідності та виконання виконання своїх платіжних зобов ’ язань.

Задовольняючи значні потреби лізингових компаній, кредитні установи (передусім банки) отримують можливість впливати на масштаби, напрями та розвиток конкретних видів лізингу.

Виступаючи у ролі позикодавця лізинговій компанії, а безпосередньо як лізингодавець, комерційні банки таким чином використовують безпосередню форму (метод) участі банківського капіталу у лізинговому бізнесі. У цьому випадку банк діє відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”, у якому сказано, що банки можуть здійснювати таку банківську операцію, як “придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)” 1 .

Порівняно із створюваними лізинговими компаніями банки мають такою важливою перевагою, як те, що вони вже організаційно оформлені; для проведення ними лізингових операцій потрібно тільки виділення у їх структурі спеціального відділу чи групи, у склад яких повинні увійти робітники, знайомі із специфікою даних операцій. Привабливість для комерційних банків лізингових операцій пояснюється тим, що крім прибутку, ці операції дадуть можливість комерційним банкам розширити коло своїх операцій, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, закріпити традиційні зв ’ язки та налагодити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.

В умовах загострення конкуренції на ринку банківських послуг проведення банками комерційних лізингових операцій може стати ефективним засобом розширення сфери банківського впливу. Виконуючи функцію лізингодавця, банки можуть зробити свій внесок до формування стратегії та тактики оновлення основних фондів, визначати напрями розвитку лізингу, контролювати ситуацію на лізинговому ринку.

Перевага лізингової операції для банку полягає також у достатньо високій її рентабельності. Крім того, банки можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій та платежів порівняно із операціями довгострокового кредитування.

Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій ускладнюється тим, що лізингові спеціалісти у банку повинні мати глибокі знання у сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту і пропозиції нового та вже використаного обладнання, бухгалтерського обліку, аудиту, законодавства, оцінки ризиків, страхування майна. Лізингова операція відноситься до числа досить ризикованих банківських операцій, особливо при оперативному лізингу, коли необхідно відшкодувати залишкову вартість майна після закінчення строку дії лізингової угоди.

Розділ ІІ. Аналіз існуючої практики проведення лізингових операцій комерційними банками України.

1.Аналіз правової бази проведення лізингових операцій комерційними банками в Україні.

10 січня 1998р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною Радою України Закон України “Про лізинг”. Цим, нарешті, здійснено прорив у правовому регулюванні лізингу у нашій країні, створено правові умови для його розвитку. До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично відсутні.

Вперше лізинг було згадано у п.9 ч.1 ст.3 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, де банкам дозвояється здійснювати “придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)”. Оскільки головним завданням банку як лізингодавця є фінансуівання угоди, то в положенні Національного банку “Про кредитування” від 28.09.95 №246, лізинг розглядається як форма майнового кредиту. У першій редакції Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, що перейшло і до наступних редакцій закону.

Треба відмітити, що у Законі України “Про лізинг” реалізований підхід до правового регулювання лізингу, що базується на визнанні того, що існує особливий інститут лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором купівлі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції лізингодавця і лізингоодержуча суттєво відрізняються від ролі і функцій орендодавця і орендаря.

У законі, зокрема, наведені визначення лізингу, фінансового та оперативного лізингу, суб ’ єктів та об ’ єктів лізингу, у ст.7-18 фактично розглядається зміст договору лізингу, права і обов ’ язки сторін. Зазначається також, що майно, передане у фінансовий лізинг, зараховується на баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу- залишається на балансі лізингодавця. Об ’ єкт лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору лізингу. Право власності на об ’ єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об ’ єкта лізингу. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна, об ’ єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю. Закон розглядає також питання про бухоблік та звітність щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при імпортуванні об ’ єктів лізингу тощо.

Важливо, що прикінцевими положеннями визначено, що прийняті раніше нормативні акти діють у частині, що не суперечить даному Закону. У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення та регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що дає змогу брати участь українським лізинговим компаніям, банкам та підприємствам у міжнародній лізинговій інтеграції. Проте цей закон не позбавлений і недоліків, про які мова піде у третій частині даної роботи.

У “Положенні про ліцензування банків в Україні”, затвердженого правлінням НБУ №182 від 23.07.96р. сказано, що “ліцензія на прво придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг) надається банку при умові наявності відповідного внутрішнього документу, строку діяльності протягом двох років та наявності зареєстрованого та фактично сплаченого статутного фонду у сумі не мешої 1 млн. ЕКЮ” 2 .

2. Етапи здійснення лізингового процесу комерційними банками України.

З самого початку розгляду етапів здіснення лізингового процесу комерційними банками України треба відмітити, що на практиці українські банки частіше виступають засновниками власних лізингових компаній- Фінансово-лізинговий Дім банку «Україна», Укрексімлізинг, Аваль-лізинг та ін. Окремі банки реалізують лізингові проекти як кредитори, рідше як лізингодавці.

Треба відмітити, що проведення лізингових операцій банками (при використанні безпосередньої форми участі банку у лізингових операціях) у своїй структурі відрізняється від проведення таких операцій лізинговими компаніями тим, що при цьому особа лізингодавця і банку “злита в одну” (за виключенням випадків особливо складних угод, коли у їх фінансуванні приймають участь декілька банків), отже, є відсутніми відносини кредиту лізингодавця та фінансуючої банківської установи, та відповідними випливаючими з цього особливостями сплати лізингових платежів (величина плати за використані кредитні ресурси відсутня, є тільки комісійні виплати).

Трохи нище ми дамо і загальну схему проведення лізингових операцій. Далі ж ми більш детально розглянемо етапи процесу підготовки і реалізації лізингових положень, що їх проходять суб ’ єкти лізингу, серед яких лізингодавцем виступає банк.

• підготовка та обгрунтування лізингової угоди;
• юридичне оформлення лізингової угоди;
• моніторинг виконання лізингової угоди.

На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для укладання юридичних договорів. Це важливий етап, який вимагає детального вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди. Лізингові операції, що здійснюються на даному етапі, оформляються у таких документах:

• заявка про надання лізингових послуг, яку отримує банк-лізингодавець від майбутнього лізингоодержувача 3 ;
• висновки про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність лізингової угоди;
• замовлення-наряд, що подається постачальникові банком-лізингодавцем 4 .

Процес закріплення лізингової угоди здійснюється на другому етапі. При цьому лізингові процедури оформляються у таких документах:

• лізинговий договір банку з підприємством (чітко регламентованої форми такого договору, звісно, нема, але у додатку №3 наведений приблизний зразок такого договору);
• договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг;
• акт прийняття об ’ єкта лізингу у експлуатацію 5 ;
• договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;
• договір про страхування об ’ єкту лізингу.

На третьому етапі здійснюється експлуатація об ’ єкта лізингу. Лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, утримання його у робочому стані, здійснює лізингові платежі. На даному етапі лізингові операції відображаються у бухгалтерському обліку та звітності, а після закінчення строку лізингу оформляються відносини щодо подальшого використання майна.

Отже, для здійснення лізингових операцій банк-лізингодавець проводить попередню організаційну роботу з вивчення лізингового ринку, його основних тенденцій, виявлення попиту на певні види устаткування, проведення рекламної кампанії про свою діяльність.

Ініціатива в укладанні лізингової угоди надходить, як правило, від лізингоодержувача. Разом з тим лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, хоча останнє слово залишається за лізингоодержувачем. Подальші відносини між сторонами базуються на основі заявки від лізингоодержувача на купівлю майна і передачу його у тимчасове користування. Заявка повинна містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об ’ єкта лізингу, пропозиції по сплаті та ін. Одночасно із заявою потенційний лізингоодержувач надає банку-лізингодавцю копію свого статуту та всю необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи його розвитку. В свою чергу лізингодавець здійснює перевірку платоспроможності свого ймовірного клієнта та аналіз лізингового проекту з точки зору можливості повторної здачі майна у лізинг чи його продажу у випадку дострокового розірвання угоди.

При оцінці платоспроможності лізингоодержувача банк може користуватися загальною схемою, прийнятою для оцінки платоспроможності своїх клієнтів; але його передусім цікавить здатність лізингоодержувача виконувати свої зобов ’ язання на перспективний період, що ускладнює цей аналіз, включаючи до нього крім коефіцієнтів покриття, ліквідності та додаткових показників кредитоспроможності аналіз загальної економічної стійкості підприємства, можливості технічного переозброння, оновлення асортименту продукції і т.ін.

Далі у випадку прийняття позитивного рішення про укладання лізингової угоди банк-лізингодавець заключає з постачальником договір купівлі-продажу і направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку об ’ єкта угоди. У ньому повинна бути вказана назва, місце розташування та номер розрахункового рахунку лізингодавця, опис обсягів робот, строків їх виконання, вартість робіт, порядок їх здачі-прийняття та ін. Як правило, паралельно відбувається і юридичне оформлення лізингової угоди.

Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він укладається між лізингодавцем та лізингоодержувачем про надання останньому в тимчасове користування за плату для підприємницької діяльності об ’ єкта лізингу. Цей договір має бути укладений у письмовій формі і містити дані про:

• найменування сторін;
• об ’ єкт лізингу;
• строк, на який укладається договір;
• доставку і прийом в експплуатацію об ’ єкта лізингу;
• розмір та порядок сплати лізингових платежів;
• використання та утримання обладнання;
• умови повернення об ’ єкта лізингу;
• умови страхування об ’ єкта лізингу;
• права та обов ’ язки сторін;
• відповідальність сторін;
• порядок вирішення спірних питань;
• форс-мажорні обставини;
• різне та додатки.

Лізинговий договір вступає в силу тільки з дати підписання акту прийому обладнання як об ’ єкта угоди в експлуатацію (додаток №4). Після підписання акту прийняття обладнання в експлуатацію банк-лізингодавець зобов ’ язується провести загальну оплату вартості поставки. У разі наявності дефектів, що не підягають усуненню, лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття обладнання і повинен у письмовій формі сповістити про це лізингодавця, що дасть можливість останньому вимагати заміни обладнання або розірвати договір купівлі-продажу.

Після підписання акту на лізингоодержувачач переходять такі права та обов ’ язки:

• лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зобов ’ язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;
• ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить на лізингоодержувача;
• всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, що дають можливість прямо пред ’ являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізингоодержувача.

Лізинговий договір має обов ’ язково містити розділ (чи підрозділ) про страхування. Договір страхування лізингових операцій укладається за участю трьох сторін: страхової компанії, власника (банку) та лізингоодержувача, при цьому останній виступає як страхувальник (із відповідною сплатою страхових внесків), а банк- як застрахований, або правонаступник.

Спеціальний розділ договору має бути присв ’ ячений лізинговим платежам. У ньому вказується загальна сума лізингових платежів, порядок сплати, строки, спосіб, санкції при затриманні платежів.

3. Методичні основи розрахунків лізингових платежів.

Відмітимо, що в залежності від форми платежу розрізняють: грошові, компенсаційні та змішані платежі (розглянуто вище);

в залежності від застосовуваного методу нарахування лізингових платежів розрізняють платежі з фіксованою загальною сумою — лізингова плата тут включає амортизаційні відрахування від вартості обладання у лізингу, плату за користування запозиченими коштами, суму комісійної винагороди лізингодавцю та плату за надані ним додаткові послуги по угоді; платежі з авансом — коли лізингоодержувач спочатку надає лізингодавцю аванс у момент підписання угоди, а потім сплачує суму лізингових платежів за мінусом авансу; мінімальні платежі — це сума всіх лізингових платежів за весь період лізингу, плюс сума виплати після закінчення терміну дії угоди для викупу майна у власність; невизначені платежі — розрахунок яких базується на деякому встановленому в угоді відсотку, визначеному на підставі об ’ єму реалізації продукції, виробленої на даному обладнанні, суми отриманого прибутку від такої реалізаціїі т.ін.

За періодичністю виплат виділяють: періодичні платежі (щомісячні, щоквартальні, щорічні); єдиномоментні платежі , що застосовуються одночасно з періодичними внесками у випадку, коли в угоді передбачена виплата авансу.

З урахуванням фінансового стану та платіжних можливостей лізингоодержувача в угоді можуть встановлюватися такі способи виплати лізингових платежів: 1) рівними частками ; 2) із зростаючими розмірами — застосовується коли на початковому етапі лізингу іде освоєння обладнання та нарощування темпів випуску продукції; 3) із спадаючими розмірами — використовуються лізингоодержувачами із стабільним фінансовим положенням.

Платежі за лізинговою угодою складаються із суми амортвідрахувань, плати за використані кредитні ресурси, комісійних виплат лізингодавцю, платежів за додаткові послуги лізингодавця. При їх розрахунку необхідно враховувати, що лізингодавець вносить до бюджету ПДВ.

Величина амортвідрахувань розраховується за формулою:

А=С х Н(а) х Т / 100, де С-балансова вартість обладнання; Н(а)- норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення; Т- період дії угоди.

Згідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, основні фонди підлягають розподілу на 3 групи: група 1-будівлі та споруди; група 2- автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання; 3 група- спеціальне технологічне обладнання. Норми амортизації встановлені такі: група 1- 5%; група 2- 2%-25%; група 3- 3%-15%. Прискорена амортизація допускається по 3-й групі, з 1 по 7 рік експлуатації відповідно: 15%, 30%, 20%, 15%, 10%, 5%, 5% 6 .

Плата за використовувані кредитні ресурси визначається так:

П(к)=К х С(к) / 100, де К- величина залучених кредитних ресурсів, С(к)- ставка за використання кредитних ресурсів.

Розмір комісійних виплат визначається за формулою:

П(ком)= К х С(ком) / 100, де С(ком)- ставка комісійної винагороди.

Розрахунок платежів за додаткові послуги лізингодавця проводиться за формулою:

П(у)= Р(к) + Р(п) + Р(р) + Р(д), де

Р(к)- командировочні витрати працівників лізингодавця;

Р(п)-витрати на послуги (юрконсультації та ін.);

Р(р)- витрати на рекламу лізингодавця;

Р(д)-інші витрати на послуги лізингодавця.

Розрахунок ПДВ, що вноситься лізингодавцем до бюджету:

П(д)=В х 20 / 100, де В- виручка по лізинговій угоді.

Так, загальна сума лізингових платежів складе:

Л(п)= А + П(к) + П(ком) + П(у) + П(д).

Дія лізингової угоди може бути припиненою, якщо настала одна з подій, вказаних в розділі “Експлуатація та повернення об ’ єкту лізингу” договору лізингу. В цьому випадку у відповідності з угодою лізингоодержувач повинен виплатити лізингодавцю суму закриття угоди .

В неї включаються: сума невиплачених лізингових платежів Л(н)=Л(п)-Л(ф), де Л(ф)- фактично внесені лізингові внески;

залишкова вартість об ’ єкту лізингу на момент закінчення строку лізингу: С(0)= С – А;

неустойка Н=С(с) х (С(к) / 100 + С(ком) / 100), де С(с)=середньорічна вартість обладнання за період з моменту припинення дії угоди до повної амортизації обладанання, С(с)= Σ t (С(н) + С(к)) / 2, де С(н)- вартість обладанання на початок року, що іде після припинення лізингової угоди, С(к)- на кінець року відповідно, t-період, що залишився до повної амортизації обладнання. Таким чином сума закриття угоди З= Л(н) + С(0) + Н.

Розглянемо приклад розрахунків лізингових платежів по угоді банковського лізингу. Банком “Олбанк” та фірмою “Талбот” було укладено угоду про здійснення операцій оперативного лізингу по передачі строком на 2 роки з правом наступного викупу 5-ти комп ’ ютерів, загальна вартість яких складала 21580 грн. В угоді передбачено виплату авансу у розмірі 5 тис. грн., всі інші лізингові платежі відбуваються щоквартально збільшуючимися розмірами. Процент комісії по лізингу для першого року був встановлений в розмірі 58% річних, для другого- 55%. Щорічна норма амортизації обладнання дорівнює 25%.

Для проведення розрахунків лізингових платежів нам необхідно знати середньорічну вартість об ’ єкту лізингу. Її знаходження подано у таблиці 1.

Середньорічна вартість комп ’ ютерів у періоди дії лізингової угоди

Розрахунок суми лізингових платежів по роках:

Сума амортвідрахувань А(1)= 21580 х 10 / 100 = 5395 грн.

Розмір комісійних виплат банкові П(ком1)=18882,5 х 58 /100=10951,85грн.

Виручка В=10951,85грн.; ПДВ= 10951,85 х 0,2=2190,37грн.

Загальна сума лізингового платежу:

Л(п1)= 5395 + 10951,85 + 2190,37=18537,22грн.

Сума амортвідрахувань А(2)= 21580 х 10 / 100 = 5395 грн.

Розмір комісійних виплат банкові П(ком2)=13487,5 х 55 /100=7418,12грн.

Виручка В=7418,12грн.; ПДВ= 7418,12 х 0,2=1483,62грн.

Загальна сума лізингового платежу:

Л(п2)= 5395 + 7418,12 + 1483,62=14296,74грн.

Загальна сума лізингових платежів за час дії лізингової угоди складе:

Л(п)= 18537,22 + 14296,74= 32833,96 грн.

Графік виплати лізингових внесків виглядатиме наступним чином:

Аванс: 01.01.1997 року

Залишкова вартість обладнання складе 21580 х 2 х 25 /100=10790 грн. При бажанні після закінчення строку дії угоди лізингу, у відповідності із договором, фірма може викупити за цю суму обладнання у свою власність.

Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку проведення лізингових операцій комерційними банками в Україні.

Розглядаючи проблеми проведення лізингових операцій комерційними банками України, треба виділити два їх аспекти: правовий та економічний.

Як уже відзначалось, прийняття у 1997 році закону “Про лізинг” було значним проривом у формуванні правової бази проведення лізингових операцій. Але разом з тим цей закон має ряд явних “білих плям” у цьому законі, головними із яких є такі:

обмеження об ’ єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів, що не відповідає світовій практиці лізингу, згідно з якою об ’ єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематервальні активи;

визначення у ст.4 закону лише двох видів (фінансовий та оперативний) та трьох форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на вимоги практики;

“незадовільне розмежування понять фінансового та оперативного лізингу. За кількісним критерієм, що подано як основний, договори лізингу зі строком дії 69-90% від терміну повної амортизації об ’ єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій- можливість викупу майна- є якісним і тому мав би бути головним 7 ”;

зі статті 18 “Амортизаційні відрахування” в процесі доопрацювання закону було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації (у сусідніх державах дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом до 3), а регулювання її прискорення сьогодні відбувається за законом “Про оподаткування прибутку підприємств” у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об ’ єктів лізингу;

у процесі роботи над проектом зхакону з нього було вилучено статті, що надавали пільги суб ’ єктам лізингу з оподаткування прибутку та доданої вартості.

Крім того, на нашу думку невиправданим є обмеження проведення лізингових операцій банками, що відбувається внаслідок дотримання закону “Про банки і банківську діяльність”, в якому сказано, що банки можуть здійснювати операції придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг), тобто фактично забороняється проведення банками операцій суборенди та сублізингу.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що нагальними завданнями вдосконалення правового регулювання лізингу є прийняття змін і доповнень до Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Податок на додану вартість” з метою приведення їх положень у відповідність із прийнятим Законом України “Про лізинг” і забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу; розроблення передбачених Законом України “Про лізинг” підзаконних актів та інших нормативно-методичних документів.

Переходячи до економічного аспекту проблем та перспектив розвитку проведення лізингових операцій банками України, почнемо з засад тих переваг, що спонукають та спонукатимуть у майбутньому економічних суб ’ єктів (підприємств, банків, лізингових компаній) до розширення обсягів проведення саме лізингових операцій. Для лізингоодержувача це 8 :

• можливість уникнути залучення кредитів для придбання техніки із інших джерел фінансування (у тому числі власних), що дасть можливість використовувати ці джерела для інших потреб;
• достатня гнучкість лізингових платежів (можливість зростаючих, спадаючих виплат, можливість компенсаційних виплат та ін.);
• відсутність витрат, пов ’ язаних з володінням майном та веденням бухобліку, особливо при оперативному лізингу);
• спрощення доступу до використання різноманітної, у т.ч. імпортної техніки, забезпечення її сервісного обслуговування;
• скорочення строків організації виробництва нової продукції;
• зменшення ризику у випадку введення виробництва нової продукції через можливість повернення обладнання за договором оперативного лізингу.

Для банку-лізингодавця сутність лізингових операцій обумовлює наступні їх вигоди:

• зменшення порівняно із кредитуванням ризику неплатоспроможності споживача техніки: у випадку припинення платежів лізингодавець має можливість вилучити обладнання та знов здати його в лізинг або продати;
• отримання лізингового відшкодування (відсотків);
• розширення кола партнерів та встановлення з ними довгострокових тісних взаємовідносин;
• зменшення видатків на страхування об ’ єкту лізингу, бо операції лізингу вважаються менш ризикованими.

Необхідно відмітити, що у своїй сутності проблеми розвитку лізингових операцій в Україні взагалі, і банковського лізингу зокрема, виростають ще з початку 90-х років, а саме з 1992 року, коли повна дерегуляція цін та нестримна інфляція, що почалась в Україні, дестабілізували всю фінансову та кредитно-грошову систему країни. Економічна криза, що згодом переросла у депресію, спричинила величезний спад виробництва та інвестиційну кризу. Невигідність інвестування в умовах гіперінфляції, недостатня розробка правових аспектів лізингових послуг та відсутність цільових пільг по лізингу (що розглянуто вище) зменшувала ефективність лізингу, що призводить до заміни лізингу звичайною орендою. Власне тому підвищення ефективності лізингу для інтенсифікації інвестиційного процесу в Україні напряму залежить від загального “одужання” господарського організму.

До сих пір лізингова форма кредитування банками не одержала належного розповсюдження. Серед однієї з голвних причин те, що в умовах високої інфляції та загальної нестабільності великий попит на кредитні ресурси робив для банків більш привабливим короткострокове кредитування за високими процентними ставками з отриманням великого рівня прибутку у короткостроковому періоді. Підприємства та організації, за старою схемою, розв ’ язували тактичні завдання, мало турбуючись про реальність повернення отриманих позик у надії списання їхніх боргів державою, що проводило політику дешевих грошей. Але із ходом приватизації, зниженням темпів інфляції, “дорожчанням” грошей відбулося значне зниження попиту на банковські кредити, що викликає потребу у пошуку нових форм співробітництва банків із своїми клієнтами. Тут значну роль можуть відіграти лізингові операції.

Нині в Україні утримується тенденція короткострокового кредитування. За висновками головного експерта групи фінансового лізингу компанії Укрексімлізинг Смоляра А.Ю., серед лізингових операцій нині в Україні переважають операції оперативного лізингу з правом наступного викупу майна. Пояснюється це тим, що операції фінансового лізингу є як правило, більш довгостроковими. Загальноекономічна ситуація в Україні ж є важкопрогнозованою, тому ризик по цим операціям є надто великим, до того ж встановити адекватні комісійні ставки, обумовлені у договорі фінансового лізингу заздалегідь, стає майже неможливо.

Оскільки лізинг вимагає від банка-орендодавця вкладень на довгостроковий період, то для підтримання ліквідності балансу сукупний обсяг лізингових операцій повинен бути обмежений обсягом довгострокових ресурсів, що є у розпорядженні банку. Проблема ресурсів є особливо актуальною на початковій стадії здійснення лізингових операцій, коли відбуваються головним чином вкладення коштів у операції лізингу.

Одним з можливих рішень продовження строку лізингу- це встановлення надійних відносин між декількома банками, з якими можна було б укласти угоду про гарантований кредит (за строками і сумою). Це дало б можливість перекрити довгостроковий лізинговий договір декількома короткостроковими банківськими кредитами.

Оцінюючи перспективи розвитку лізингових операцій комерційними банками України, необхідно відмітити, що на перших порах комерційним банкам не до снаги надавати весь комплекс послуг по лізингу (вивчення ринку тих чи інших засобів, що здаються в оренду, проведення технічного обслуговування і консультацій, і т ін.). Тому є сенс говорити про створення на цьому етапі банками спеціальних лізингових фірм за аналогією розвинених країн.

Такі лізингові фірми, крім оренди техніки та обладнання, могли б взяти на себе вивчення ринку збуту випущеного на підприємствах обладнання та надавати лізингові кредити його покупцям. Також поряд з фінансовим лізингом може застосовуватись лізинг- повне обслуговування, у відповідності з яким відбувається поставка та надання додаткових послуг у доповнення до чисто фінансового аспекту традиційного лізингу. Спеціалізовані лізингові фірми можуть проводити оперативне лізингове кредитування (прокат).

Коммерційний банк як засновник компанії підтримуватиме її своїми кредитами. Володіючи всебічною інформацією про своїх клієнтів, банк може надавати фірмі інформацію про платоспроможність майбутніх лізингоодержувачів, що відіграє велику роль у заключенні лізингової угоди.

Певний досвід України на цьому шляху вже є: як вже зазначалось, вже існує ряд подібних спеціалізованих лізингових компаній, засновником яких є банк, це Фінансово-лізинговий Дім банку «Україна», Укрексімлізинг, Аваль-лізинг та ін.

При поширенні застосування комерційними банками на практиці лізингового кредитування в нашій країні треба розглянути проблему лізингових ризиків. В умовах економічного спаду та інфляції головну роль повинні відігравати операції фінансового лізингу, засновані на збереженні права власності на об ’ єкт лізингу напротязі всього терміну дії угоди.

Україна за допомогою лізингу могла б підняти ряд важливих та потенційно прибуткових галузей економіки. До них можна віднести, враховуючи природні, географічні, кліматичні, загальнополітичні та інші фактори такі галузі як агропромисловий комплекс, авіаційнобудівну промисловість, легку промисловість, машинобудування та ряд інших.

У даній роботі було розглянуто теоретичні аспекти лізингу, його види, форми, функції, особливості банковського лізингу в Україні. Аналіз існуючої практики та проблем та перспектив проведення лізингових операцій комерційними банками України дозволяє зробити певні висновки:

• лізинг за участю комерційних банків як метод стимулювання оновлення основних фондів підприємств є одним з найпер-спективніших шляхів подолання Україною інвестиційної кризи та поновлення процесу активного фінансування капіталовкладень- з огляду перш за все на фінансові можливості банків порівняно з іншими господарюючими суб ’ єктами, та існування певної законодавчої бази проведення відповідних операцій (зокрема, закон України “Про лізинг”).
• серед методів стимулювання розвитку лізингових операцій найдоцільнішими пропонуються введення порядку прискореної амортизації засобів, що виступають об ’ єктом лізингу, та введення податкових пільг для при проведенні лізингових операцій.
• головними проблемами розвитку цих операцій комерційними банками є їх довгостроковий характер, що в умовах нестабільної економічної ситуації, досить високої інфляції та обмеженості вільних довгострокових ресурсів комерційних банків обумовлює неможливість їх (операцій) достатнього поширення.
• складність завдань, що стоять перед банком-лізингодавцем і полягають у необхідності глибокого вивчення ринку лізингових послуг, комплексному аналізу потенційних лізингоодержувачів, поста-чальників, проведенні рекламних заходів, забазпеченні максимально можливого обсягу додаткових послуг та ін. роблять доцільним на даному етапі створення банками власних спеціалізованих дочірніх лізингових компаній, які б займалися відповідними операціями за фінансової підтримки з боку банку-засновника.

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” \ Бизнес- приложение 1998р. №37
2. Закон України “Про лізинг” \ Бизнес- документы, комментарии, консультации 1999р. №3, с.48
3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» \ спец. додаток до «Галицьких контраетів», №47, 1998р.
4. «Вопросы правового регулирования лизинга в Украине» \ Бизнес- приложение 1998р., №12, с.34
5. “О некоторых особенностях лизинговых операций” \ Бизнес- приложение 1998р., №38, с.44
6. “Роль банків у розвитку лізингового бізнесу” \ Закон і бізнес 1998р, №37 с.4
7. Андриасова И.В. “Практические аспекты финансирования лизинга в условиях рынка” \ Финансы, 1997г. №12, с.23 1998г. №1. с.18
8. Малышенко К . “К вопросу об эффективности лизинга в Украине”\ Економіка фінанси право 1998р. №3, с.43
9. Матюшко В.И, Внукова Н.Н. “Планирование и анализ лизинговой деятельности банков с использованием ИКТ Project expert” \Банковские технологии, 1998р. №1, с.56
10. Міщенко В.І. та ін. “Основи лізингу” \ К: Земля, 1997.
11. Кочетков В.Н . и др. “Организация лизинговых операций” \ К:1998 Украинско-финский институт менеджмента и бизнеса.
12. Хоменко Е . И . “Проблемы лизинга в деятельности банков” \ Економіка Фінанси Право 1996р., №4, с.43
13. Усоскин В . М . “Современный коммерческий банк: управление и операции” \ М: Все для Вас, 1993г.

1 — див. закон України «Про банки і банківську діяльність» \ Бизнес-приложение 1998р. №37

2 -див. “ Планирование и анализ лизинговой деятельности банков с использованием ИКТ Project expert”, В.И.Матюшко, Н.Н.Внукова \ Банковские технологии, 1998р. №1, стор.56

3 -можливий зразок такої заявки див. у додатку №1

4 -див. додаток №2

5 -див. додаток №4

6 -більш докладно див. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємтсв»\ спец. додаток до «Галицьких контрактів», 1998р. №47.

7 -див. Усенко Я.Б. «Розвиток лізингу та новий закон» \ ДІБ про приватизацію 1998, №11, стор.71

8 -див. «О лизинге» \ Бизнес- документы, комментарии, консультации, 1999р., №3, стор.51

Copyright © 2011-2016 Uchit.net

Банковский кредит: его виды, классификация, принципы и требования к процессу кредитования

Термин «кредит» используется для обозначения товарного кредита (предоставление в заем вещей), коммерческого кредита (предоставление в заем денег или вещей в виде аванса, предварительной оплаты, отсрочки или рассрочки платежа за товары, работы, услуги), бюджетного кредита (предоставление бюджетных средств юридическим лицам на возвратной и возмездной основе) и налогового кредита (отсрочка уплаты части налога на прибыль или иного налога). Принципиальный момент — определение кредита как банковского продукта (результата деятельности сотрудников банка). В современной литературе обосновываются два взаимосвязанных подхода к решению данного вопроса.

Бухгалтеры постоянно сталкиваются с договорами.

На курсе повышения квалификации мы даем самые нужные бухгалтеру знания: как использовать и формулировать условия договора , определять подсудность, избегать вопросов налоговиков и обезопаситься от претензий контрагентов и силовых структур.

Программа курса «Работа с договорами: правовые навыки для бухгалтера».

• во-первых, сумму денег, предоставляемую банком заемщику и удовлетворяющую изложенным выше базовым признакам кредита, отражающим его специфическую экономическую и правовую природу;
• во-вторых, кредитный продукт более глубокого уровня, а именно конкретный способ, каким банк оказывает или готов оказать кредитную услугу нуждающемуся в ней клиенту, т.е. упорядоченный, внутренне согласованный и документально оформленный комплекс взаимосвязанных организационных, технико-технологических, информационных, финансовых, юридических и иных действий (процедур), составляющих целостный регламент взаимодействия сотрудников банка (подразделений, связанных с кредитным процессом) с обслуживаемым клиентом, единую и завершенную технологию кредитного обслуживания клиента.

Банковские кредиты подразделяются на активные и пассивные. В первом случае банк дает кредит, т.е. выступает кредитором, во втором берет кредит, т е является заемщиком. Банк может входить в кредитные отношения (брать или давать кредиты) и с другими банками (иными кредитными организациями), включая банк центральный, выполняя в зависимости от ситуации активную или пассивную функцию. В этом случае мы имеем дело с межбанковским кредитованием.

Что касается всех других предприятий, организаций, учреждений и физических лиц (нефинансовый сектор экономики), то кредитные отношения банка с ними имеют другой характер — здесь банк практически всегда является стороной, дающей кредит. Далее речь идет именно об активном банковском кредитовании.

1. Классификация кредитов

Более конкретно базовые услуги кредитования, предоставляемые коммерческими банками своим клиентам (как юридическим, так и физическим лицам), можно представить в виде следующей классификации.

1.1. По экономическому назначению кредита

1.1.1. Связанный (целевой):

платежные (на проведение конкретной коммерческой сделки или удовлетворение временной нужды)

• на оплату расчетных (платежных) документов контрагентов клиента,
• на приобретение ценных бумаг;
• на авансовые платежи;
• на платежи в бюджеты;
• на заработную плату (выдача денег по чеку со ссудного счета заемщика);
• другие.

на финансирование производственных затрат, т.е. на

• формирование запасов товарно-материальных ценностей;
• финансирование текущих производственных затрат;
• финансирование инвестиционных затрат, включая кредиты на лизинговые и т.п. операции (промежуточные);

учет (покупка) векселей, включая операции репо (покупка с обязательством обратной продажи);

потребительские кредиты (физическим лицам).

1.1.2. Несвязанный (без указания конкретной цели).

1.2. По форме предоставления кредита

2.2.1. В безналичной форме:

• зачисление безналичных денег на соответствующий счет заемщика, в том числе реструктуризация ранее выданного кредита и предоставление нового;
• кредитование с использованием векселей банка;
• в смешанной форме (сочетание 2-х предыдущих вариантов).

2.2.2. В налично-денежной форме (как правило, физическим лицам).

1.3. По технике предоставления кредита

1.3.1. Одной суммой.

1.3.2. С овердрафтом (схема кредитования, дающая клиенту право оплачивать с расчетного счета товары, работы, услуги своих контрагентов в сумме, превышающей объем кредитовых поступлений на его счет, т.е. иметь на этом счете дебетовое сальдо, максимально допустимые размер и срок которого устанавливаются в кредитном договоре между банком и данным клиентом; различают краткосрочный, продленный, сезонный виды овердрафта).

1.3.3. В виде кредитной линии:

• простая (невозобновляемая) кредитная линия;
• возобновляемая (револьверная) кредитная линия, включая:
• онкольную (до востребования) кредитную линию;
• контокоррентную кредитную линию;

Онкольная кредитная линия означает такую схему, при которой кредитование ведется в пределах согласованного лимита суммы (обусловленного, к примеру, величиной оценки векселей заемщика, заложенных им в банке) и в рамках согласованного периода времени, причем таким образом, что по мере погашения взятых ранее кредитов лимит может непрерывно и автоматически (без заключения дополнительного договора/соглашения) восстанавливаться.

Контокоррентная кредитная линия предполагает такое кредитование текущих производственных нужд заемщика (в пределах оговоренного лимита сумм и установленного срока действия соглашения), когда кредиты непрерывно и автоматически выдаются и погашаются, отражаясь на едином контокоррентном счете, сочетающем в себе свойства ссудного и расчетного счетов (дебетовое его сальдо показывает сумму долга заемщика банку, кредитовое — наличие у заемщика свободных средств); лимит при этом каждый раз восстанавливается. Контокоррентный кредит погашается путем зачисления в кредит счета любых поступлений в адрес заемщика.

1.3.4. Комбинированные варианты.

1.4. По способу предоставления кредита

1.4.1. Индивидуальный (предоставляемый заемщику одним банком).

1.5. По времени и технике погашения кредита

1.5.1. Погашаемые одной суммой в конце срока.

1.5.2. Погашаемые равными долями через равные промежутки времени (этот вариант, как и следующий, предполагает согласование графика погашения основной суммы долга и процентов с указанием конкретных дат и сумм). Фактически это так называемый простой кредит (с ежемесячными равными суммами платежей).

1.5.3. Погашаемые неравными долями через различные промежутки времени:

• сложный кредит (с выплатой от 20 до 50% суммы кредита в конце срока);
• прогрессивный кредит (с прогрессивно нарастающими к концу срока действия кредитного договора выплатами);
• сезонный кредит (кредит для сезонных производств с выплатами только в те месяцы, на которые приходятся максимальные суммы выручки).

Отдельно можно выделить гарантийные операции банков в части кредитования своих клиентов, а также консультационные услуги по вопросам кредитования. Для классификации кредитов на те или иные группы и виды могут использоваться и другие критерии.

2. Принципы кредитования

Под принципами понимаются основные правила какого-либо вида деятельности, признаваемые такими в силу того, что они выражают определенные причинные связи и устойчиво повторяются в массе случаев. Исходя из этого можно считать, что имеются следующие безусловные принципы банковского кредитования:

• принцип срочности (кредит дается на однозначно определенный срок);
• принцип возвратности (в согласованный срок вся сумма кредита должна быть возвращена полностью);
• принцип платности (за право пользования кредитом заемщик должен заплатить оговоренную сумму процентов). Перечисленные 3 принципа в Законе «О банках и банковской деятельности» (ст. 1) названы условиями;
• принцип подчинения кредитной сделки нормам законодательства и банковским правилам (в частности, обязателен кредитный договор/соглашение в письменной форме, не противоречащий закону и нормативным актам ЦБ РФ);
• принцип неизменности условий кредитования (положений кредитного договора/соглашения). Если они меняются, то это должно делаться в соответствии с правилами, сформулированными в самом кредитном договоре/соглашении либо в специальном приложении к нему;
• принцип взаимовыгодности кредитной сделки (ее условия должны адекватно учитывать коммерческие интересы и возможности обеих сторон).
• В особую группу принципов следует выделить распространенные правила кредитования, которые используются, если такова воля сторон, выраженная в кредитном договоре, и не должны применяться, если не включены в такой договор (не безусловные принципы):
• принцип целевого использования кредита;
• принцип обеспеченного кредитования (кредит может быть обеспечен полностью, частично или не обеспечен вовсе).

Кроме того, в еще одну группу можно выделить принципы кредитования, которые предназначены для «служебного пользования» сотрудниками банков и должны закрепляться в их внутренних документах в качестве элемента кредитной политики.

3. Требования к процессу выдачи кредитов

Банк разрабатывает и утверждает внутренние документы, определяющие его кредитную политику, а также учетную политику и подходы к ее реализации, документы, определяющие:

• процедуры принятия решений о размещении банком денежных средств;
• распределение функций и полномочий между подразделениями и должностными лицами банка, включающие внутренние правила размещения средств, в том числе правила кредитования клиентов.

Банк выдает кредиты в следующем порядке:

• юридическим лицам — в безналичной форме путем зачисления средств на расчетный, текущий или корреспондентский счет (далее — счета);
• физическим лицам — в безналичной форме путем зачисления средств на счет лица в банке либо наличными через кассу банка;
• кредиты в иностранных валютах выдаются юридическим и физическим лицам в безналичной форме.

Банк выдает кредиты следующими способами:

1. разовым зачислением средств на банковские счета либо выдачей наличных денег заемщику — физическому лицу;
2. открытием кредитной линии;
3. кредитованием счета клиента (при недостаточности или отсутствии па нем средств) и оплаты расчетных документов с этого счета клиента (если в договоре банковского счета предусмотрено проведение такой операции). Кредитование счета при недостаточности или отсутствии на нем средств должно проводиться в пределах установленного лимита (максимальная сумма, на которую может быть проведена указанная операция) и срока, в течение которого должны быть погашены возникающие кредитные обязательства клиента;
4. участием банка в предоставлении средств клиенту на синдицированной (консорциальной) основе;
5. другими способами, не противоречащими законодательству и нормативным актам Банка России.

Кредит выдается на основании распоряжения, надлежащим образом составленного специалистами кредитного подразделения банка и подписанного уполномоченным должностным лицом банка. Банк-кредитор обязан создавать резервы на возможные потери от кредитной деятельности в порядке, установленном Банком России.

4. Требования к процессу возврата кредита и уплаты процентов

Кредит возвращается (погашается) и проценты за него платятся следующими способами:

1. списанием средств со счета заемщика по его платежному поручению;
2. списанием средств со счета заемщика, обслуживаемого в другом банке, на основании платежного требования банка-кредитора. В этом случае средства могут списываться без акцепта владельца счета, если такая возможность предусмотрена в договоре и заемщик письменно уведомил банк, в котором открыты его счета, о своем согласии на такое списание средств в соответствии с заключенным договором/соглашением;
3. списанием средств со счета заемщика — юридического лица, обслуживающегося в самом банке-кредиторе, на основании платежного требования последнего (в безакцептном порядке, если это предусмотрено в договоре);
4. перечислением средств со счетов заемщиков — физических лиц на основании их письменных распоряжений, переводом ими денег через предприятия связи или другие кредитные организации; взносом наличных в кассу банка-кредитора, удержанием из сумм, причитающихся на оплату труда заемщикам, являющимся работниками банка-кредитора (по их заявлениям или на основании договора).

В установленный в договоре/соглашении день (день уплаты процентов и/или погашения основного долга) работник бухгалтерии, ответственный за ведение счета заемщика, на основании соответствующего распоряжения, подписанного уполномоченным должностным лицом банка, либо оформляет бухгалтерскими проводками факт уплаты процентов и/или погашения основного долга, либо (при неисполнении или ненадлежащем исполнении клиентом своих обязательств по договору) переносит возникшую задолженность клиента на счета для учета просроченной задолженности.

Задолженность по кредитам, безнадежная и/или признанная нереальной для взыскания, в установленном порядке списывается с баланса банка за счет средств специально формируемого на такой случай резерва, а при недостатке таких средств относится на убытки отчетного года.

До принятия решения о целесообразности предоставления кредита банк-кредитор должен:

• тщательно изучить все представленные заемщиком документы, включая бизнес-план, планы маркетинга, производства и управления, прогноз денежных потоков заемщика на период погашения предоставляемого ему кредита (график поступлений и платежей заемщика); технико-экономическое обоснование (ТЭО) кредитуемой сделки;
• проверить достоверность кредитуемой сделки, изучить кредитную историю заемщика, проанализировать вопрос о наличии или отсутствии задолженности по обязательствам заемщика, в том числе просроченной, проверить полномочия должностных лиц заемщика, которые будут подписывать кредитный договор, проверить наличие и качество обеспечения (залога, гарантии, поручительства, страхового полиса и др.), оценить полученную информацию.

5. Кредитная политика банка и механизмы ее реализации

Прежде чем начать выдавать кредиты, банк должен сформулировать свою кредитную политику (наряду и в согласии с его политиками применительно ко всем другим направлениям деятельности — депозитной, процентной, тарифной, технической, кадровой, по отношению к клиентуре, к конкурентам и т.д.), а также предусмотреть способы и средства ее воплощения в реальную практику

Формулирование политики банка составляет один из этапов планирования его деятельности. Определить и утвердить кредитную политику — значит сформулировать и закрепить в необходимых внутрибанковских документах позицию руководства банка как минимум по следующим вопросам:

1. приоритеты банка на кредитном рынке, имея в виду под этим предпочтительные для данного банка:

• объекты кредитования (отрасли, виды производств или иного бизнеса);
• категории заемщиков (органы власти, государственные и негосударственные предприятия и организации, частные лица);
• характер отношений с заемщиками (курс на долгосрочные и партнерские отношения либо на разовые кредитные сделки, сочетание кредитования с другими видами банковского обслуживания, мера откровенности и доверия с обеих сторон);
• виды и размеры (минимальные, максимальные) кредитов;
• схемы обслуживания кредитов;
• формы обеспечения возвратности кредитов и др.;

2. цели кредитования:

• ожидаемый уровень рентабельности кредитов;
• иные (не связанные непосредственно с получением прибыли) цели.

Для принятия банком обоснованных решений по указанному кругу вопросов важное значение имеют:

• четкая и взвешенная постановка общих целей деятельности банка на предстоящий период (т.е. хорошая постановка планирования в целом);
• адекватный анализ кредитного рынка (т.е. хорошая работа маркетинговой службы);
• ясность перспектив развития ресурсной базы банка;
• верная оценка качества кредитного портфеля;
• учет динамики уровня квалификации персонала и другие факторы.

Роль кредитной политики может быть выражена в следующих тезисах:

• отсутствие у банка собственной кредитной политики, или наличие слабой (плохо продуманной, необоснованной) политики, или ее формальное наличие означают отсутствие в нем планирования кредитного процесса и, следовательно, полноценного управления этим важнейшим направлением деятельности, что обрекает банк на безусловный неуспех, особенно в средне- и долгосрочной перспективе.
• качественная кредитная политика банка, если ее положения реально используются, хотя и не гарантирует безусловного успеха, однако:
• способствует осмысленной координации его усилий на кредитном рынке;
• обеспечивает деятельность подразделений, участвующих в кредитном процессе, необходимым «стержнем» и продуманными технологиями;
• значительно уменьшает риск принятия неверных управленческих решений;
• дает руководству банка важный критерий оценки качества управления кредитным подразделением и постановки кредитного процесса в банке в целом.

Функцией кредитной политики банка в общем плане является оптимизация кредитного процесса, имея в виду, что цели и приоритеты развития (совершенствования) кредитования, определенные банком, и составляют его кредитную политику.

• кредитование
• кредит
• кредитование физлиц
• кредиты юрлицам

Автор: Виктор Mocквин, доктор экономических наук, профессор Государственного университета управления и Академии народного хозяйства при Правительстве РФ, главный научный сотрудник Государственного научного центра РФ «НАМИ»

Источник https://uchit.net/catalog/Dengi_i_kredit/38592/

Источник https://www.klerk.ru/bank/articles/440875/